Тіна Гальянова — молода вінницька поетеса й письменниця. Вірші почала писати ще в дитинстві, і згодом вони стали для неї перепусткою у світ літератури. Письменниця закінчила Вінницький педуніверситет, має у своєму творчому доробку три поетичних збірки віршів і повість у новелах «Химеросховище», за яку у 2012 році була нагороджена міжнародною літературною премією імені Олеся Гончара. 

   А у 2013 році стала дипломанткою всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова». Містично-фантастичний роман письменниці «Ходіння Туди й Назад» потрапив до десятки фіналістів у номінації «Романи». Нещодавно вийшов її новий роман "Ходжа", саме про нього ми і вирішили поговорити з Тіною Гальяновою.

  Тіно, нещодавно відбулася презентація вашої книги «Ходжа». Цей роман в якійсь мірі перегукується з  попереднім  -  «Ходіння Туди і Назад». Теж світ літературних персонажів, який оживає, тільки в новому  йдеться більше про життя та перипетії  героїв вже після написання книги. Звідки така цікавість до «потойбіччя» книжкового світу, його закулісся? Це просто політ фантазії чи виважені роздуми?

   - Звідки приходить натхнення? Чому одні люди мають талант творити, а інші – ні? Чи це насправді неймовірний подарунок долі, чи – покарання? Цими питаннями цікавилася з тих пір, щойно сама взяла до рук умовне «перо» і почала створювати перші художні твори. Відтоді проблеми, пов’язані з долею митця, не покидали мене ніколи. Спочатку лише цікавилася ними, потім стала досліджувати письменницьку «кухню», механізми творчості, а згодом ризикнула висувати й власні несміливі версії щодо тлумачення ролі автора у світі. Одну з них, містично-фантастичну, і змалювала у своєму першому романі «Ходіння Туди і Назад». Власне, там я спробувала створити окремий потойбічний світ мистецтва. Чи вдалося мені це зробити – судити читачам. Однак тема мене так захопила, що я не зуміла з нею розпрощатися. Тож і з’явився новий роман «Ходжа» ніби в продовження теми. Проте якщо у першому йшлося про митців загалом, то в новому творі я вже зосередилася конкретно на постаті письменників, на слові, їхньому основному інструменті. А головне, на тій відповідальності, яку автори несуть за написане. Водночас у обох творах я спробувала поєднати політ фантазії, сміливі припущення з конкретними фактами, виваженими роздумами. Адже ніхто не знає, як воно насправді, тож найдивовижніші вигадки можуть виявитися цілком реальними…

  Теми, які ви порушуєте у своїх творах, дещо перегукуються з романами Джаспера Ффорде, в яких  письменникам ідеї приходять із світу, де персонажі живуть своїм життям, та з циклом романів від Карлоса Р. Сафона про літературний всесвіт Цвинтаря забутих книжок. Чи читали ці твори перед написанням власних? Можливо вас надихали інші твори?

  - На жаль, твори Джаспера Ффорде досі не читала (хоч це ім’я э у списку авторів, яких планую прочитати, коли з’явиться трохи більше вільного часу), однак цей письменник мені відомий, як і тематика його творів. А от Карлосом Руїсом Сафоном захоплююся давно. Його «Тінь вітру» та «Ігри янгола» навіть час від часу перечитую. І це не дивно, адже, як людина, котра обожнює книги, просто не можу не захоплюватися творами, де тема «книгосвіту» є головною. Однак поряд із цими іменами можна назвати ще багато інших авторів, котрі зверталися до теми письменства. Їхні бачення – це лише одні з багатьох версій розуміння таланту митця, світу літературних сюжетів, героїв, колізій… Серед творів, безпосередньо пов’язаних із книгами й письменством, які мене надихають, назву також «Крадійку книжок» Маркуса Зузака та «Дочку директора цирку» Юстейна Гордера. Усім раджу почитати. Як на мене – це направду шедеври!!!

   Мені дуже подобаються світи, які ви описуєте у ваших творах. Сама ідея цілого літературного всесвіту, який існує паралельно з нашим, заворожує та надихає. Як виникають такі ідеї?  Наскільки легко чи важко передати їх на папері?

  - У мене взагалі в голові дуже багато ідей. І найбільша проблема якраз у тому, що просто не маю можливості їх втілювати матеріально, на папері. Тут, до слова, хочеться звернутися до згаданого вище твору Юстейна Гордера, чий герой просто продає свої ідеї письменникам, бо сам не має потреби писати. У мене також фантазія дуже бурхлива і найбільша проблема – змусити себе сісти за стіл і розпочати занотовувати думки, розвивати їх, заплутувати в сюжети. Це непросто, та коли ідея вже стає настільки нав’язливої, що я не можу позбутися її, тоді не маю іншого вибору, як розпочинати роботу над новим романом.

     Скільки часу пішло на написання роману «Ходжа»? Чому обрали саме таку назву?

  - Розпочала писати роман давно, ще у 2012 році. Тоді зі мною сталася невелика прикрість, як і з героїнею твору. Вона розв’язала свою проблему, написавши роман, тож і я вирішила, що зможу це зробити таким же чином. Так і почала потроху працювати. Потроху, бо не мала часу повністю віддатися творчості. Роман затягував, не відпускав: з’являлися нові герої, нові ідеї, впліталися побічні сюжетні лінії, але так і не йшов до розв’язки. А потім, менш, ніж за місяць, я, працюючи в посиленому режимі, його дописала. Річ у тім, що обставини склалися так, що я змушена була перебувати у лікарні. Та, як оптимістка, вирішила взяти з цієї прикрості найбільше користі – витратити купу вільного часу на творчість. (Так, до речі, було і з першим романом, який писала тоді, коли нога була в гіпсі, а я майже повністю знерухомлена). Знаковим для мене є й те, мабуть, що коли я поставила остаточну крапку в «Ходжі», того ж дня мені надійшло повідомлення з видавництва «Клуб сімейного дозвілля», що мій роман «Ходіння Туди і Назад» вийшов друком.

    У назві твору прихована гра слів. Ходжанова – це прізвище головної героїні, через що вона й має таке дивне прізвисько – Ходжа. З іншого боку, для східних народів слово «ходжа» означає «філософ», «учитель», «письменник»… І це, зрештою, розкриває й суть головної героїні…

   Героїня твору, Жанна, намагаючись знайти вихід із ситуації, коли персонажі її книги оживають, і виплутатися з негараздів, які принесли їй такі надможливості, постає перед вибором, хто переможе в ній – Літератор чи Людина? Цей конфлікт не новий, але дуже актуальний. Чому, на вашу думку,  акт творення може нести таку небезпеку, адже сам процес творення – досить світле явище?  Чи можливо гармонійно поєднати ці дві сторони – Творця і Людини?

   - Такі думки виникли в мене не випадково, адже й сама неодноразово стикалася з тим, що часом написане на папері якось збувалося в реальному житті. Звісно, це були якісь дрібниці, іноді надумані, чи притягнені власною уявою. Проте припущення, що наші думки, а тим паче слова – матеріальні - ніколи не відкидала, тож і відповідальність за те, що ми робимо й говоримо, ми маємо нести. Тим більше, якщо йдеться про письменників, бо вони, в такому разі, беруть відповідальність ще й за інших людей, тих, про яких пишуть, кому створюють життя на папері. Чи можливо гармонійно поєднати в собі Творця і Людину? Відповісти на це питання й покликана моя книга. От лише чи кожен читач знайде там для себе відповідь?...

  Книга «Ходіння Туди і Назад» увійшла в десятку найкращих романів «Коронація слова 2013». Як ви вважаєте, чи може повторити цей успіх ваш новий твір? Які можливості перед письменником розкривають номінації та нагороди в таких конкурсах?

    - Книга «Ходіння Туди і Назад» брала участь у «Коронації слова», а «Ходжа» вийшла друком уже не в рамках конкурсу. Тому вона, якщо й матиме успіх, то, можливо, в якомусь іншому амплуа. Але, звісно, має пройти час, адже роман нещодавно з’явився на книжкових полицях, тож іще мало людей його прочитали. А схвальні відгуки читачів – це, як на мене, і є найбільший успіх. Проте нагороди на таких престижних конкурсах теж дуже важливі, адже вони, в першу чергу, дають поштовх, вони відкривають автора. А більшості талановитих, крутих письменників якраз цього й бракує.

   Так уже сталося, що часто автори починають з поезії, але потім переходять до написання прози. Можливо, це відбувається через певне дорослішання, переростання якихось дитячих, романтичних ілюзій та моментів. Чи просто тому, що романи набагато популярніші наразі? Як ви вважаєте? Як ви прийшли до написання прозових творів?

   - У тому, що багато авторів переходять з поезії до прози, є певна логіка. І це якраз відбувається паралельно з процесом дорослішання. Адже вірш – це, по суті, наслідок якогось осяяння, підключення до джерела натхнення, тоді як для прози, тим паче великої, вже треба мати певний досвід, знання, вміння. Уміння, в першу чергу, не чекати натхнення, а наловчитися це натхнення закликати, приманювати, домовлятися з ним. А цьому можна навчитися лише з досвідом. Так було й у мене. Хоча я й досі більше полюбляю і читати, і писати, відповідно, короткі прозові твори, аніж романи. А от те, що романи охочіше видають – це правда. Тож багато авторів і змушені обирати саме таку форму для своїх книг.

  Ви закінчили роботу над книгою «Ходжа». Чи є вже якісь задумки щодо нових романів? Можливо, вже працюєте  над чимось? Чи будете писати і далі в такому напрямку, чи хочете спробувати щось нове?

    - Насправді вже давно працюю над новим твором, але, знову ж таки, хоч він весь і вибудувався в моїй уяві, проте часу все це передати на папері: структурувати, відшліфувати, словом, допасувати всі пазли, - страшенно бракує. Про що твір, ясна річ, не казатиму, проте зазначу, що я залишаюся вірною собі, тож містично-фантастичні мотиви знову превалюватимуть. Однак, якщо мені таки вдасться завершити роботу над твором, це вже буде щось абсолютно нове й несподіване. Хоч і цього разу теж не без участі письменників. (Ну, як без них?!)

   Книгарня «ТУТ» бажає вам захоплюючих ідей, величезного натхнення та цікавих книг! Можливо, ви б хотіли побажати щось читачам Книгарні «ТУТ»?

   - Щиро дякую за такі потрібні мені побажання. А читачам книгарні «ТУТ» (і, звісно, ж її відданим та натхненним працівникам) хочу побажати, звісно ж, неймовірних, захопливих, атмосферних книг. А тут вони лише такі!

Інтерв'ю підготували Розумик Леся та Крижанівський Роман